Стелиться м'яко над цими садами:
Тут на поталу медову залишена,
Йду навпростець, не твоїми слідами.
.
Стиглу ліщину віддам нашим звірям.
Хай будуть з нами, навіки, до скону,
Йдуть караваном, сипляться пір'ям.
І набивають співом оскому.
.
Наздожену, як усе порахую:
зорі,
джерела,
Твої чорні вії.
Знаю, (як прикро!) в годину лихую
Вийшла на шлях,
Де лиш вітер завиє.
Знову підеш, розкидаєш каміння,
Що поросте споришем на узліссі.
Я залишусь: навіть в піні осінній.
Тільки ж потім якось знайдися.
Немає коментарів:
Дописати коментар