Аморфій

Я знаю стільки шляхів додому, більше тільки - шляхів для відступу.

Скільки ж років пройде потому,

Як я не здамся й лишусь - бо вистою?

Я бачу: птаха ширяє навколо,

І тінь стереже, щоб була для поживи.

А місто тим часом

Голодне і голе:

Коле тій птасі дзвіницями в жили.

Приходиш: я чую, як шепчуться в кронах

Холодні вітри, нетутешні й вразливі.

Приходиш на місто, на птаху, на спомин:

І тінь потопельника тане у зливі.