Еврідіка

Уже насправді здушена зимою осінь ,

Чалапає за мною слизьким туманом.

Звивається гадюкою і запліта вужів у коси –

Сонних чи мертвих.

Й не одна, а з Паном.

Дрібні монети – срібні… ні, залізні

З небес красивих падають на очі.

Двоїсті язики углиб залізли.

Й  мені від того слизько,
Отче.