Банальні рими

Пориви вітру — до кісток, углиб.

Ще поночі беруться льодом води,

Закуті в щелепи бетонних глиб, —

Льодяники між фабрик і заводів.

 

Порив душі — назовні, в чорторий —

В желейний згусток зимної безодні.

Ось парк минаю, тихий і старий,

Ще не відкрив долонь зелених сотні.

 

Тремтять у холоді ці вулиці скляні,

Рекламами тріпочуть перехрестя.

Кляни вітри, і березень кляни.

Тебе ж пориви знову перехрестять.

 

Ще протяги ведуть нудні пісні.

Та в сутінках нема тривожних дзвонів,

І хоч вони блідаві та пісні,

Достигнуть, як торік, до квітня знову.