Шелест довгих спідниць і кваплива хода.
На столі розклала барвінок.
Пахло літом, вечоріла зимова сльота.
Я не можу згадати - чиї були сльози тужливі.
І хто розчиняв у горнятах пилюку та сіль.
На горищі гортали вітри - лахміття й газети.
Ти сиділа, він скнів.
Почорніла пора закликала збиратись в дорогу.
Задзвенів не собор - не на свято ж! -
Задзвенів заспокоєний ґвер.
Що тепер?
Повсідались за стіл -
Як завжди - "чим багаті".
Ми тобі дали хліба, вина.
Ти ж принесла барвінок,
Що хрестами
розцвів
в нашій хаті.
