Без ком

Дорогою до [?]:розмови —поглядом. Газети — уривками. Вигуки стислі.
Травень у зливі —як вишня у спирті: солодкий гіркий і трохи кислий.

Злива наливкою стиглою сливою небо оце заливає оливою.
Оцет в словах, Прорізна залюднена. «що для того щоб бути щасливою?»

Слово за слово. Чіпляються звуками. Тепло волого і все ж — мінливо.
Будинок мінпалива, каштани зітлілі. «далі — куди? Направо?» Наліво.

Скоро дощ не втримають випустять раптом станемо мокрі і втомлені.
Але за мить за мить до повені задоволені задоволені.

Супротив

Я часто її гортаю.
І кожна строфа — спокійна отрута.
Між легенями і гортанню
Чіпляється трутень.

Розбираю її на цитати.
І кожний рядок продовжує жити
Окремо. Придумує собі дати
Народження й смерті.
Як вшитий
У простір. Скрізь — відбивається словом,
Текстом,складами, слідами.
Хто його на папері зловить,
Стертому сонцем, снігом, устами?

Сьогодні Її закриваю.
Стираю зміст швидко і боляче.
Амінь в дорогу
до раю.
Безспірно. У серце колючи.

Зразок

Межа — це завжди кінець і завжди початок.
І в даному випадку:
Перетин можливих доріг.
Ось приходить білий,
мов гіпс, ранок. — Край.
У ньому лише мовчати.
Просто мовчати і ковтати цю мовч.

*Укінці я вмикаю пісню, будь-яку, неважливо. (ремарка)
Межа — це перехід від спогадів
Хороших, частіше — тужливих.

Рейки, вокзали, буфети.
При.станційні будівлі.
(просторі та світлі площі,
трамвайні свистячі звуки,
на листівках старі акведуки.
Тощо)
П’яні весни, спокійні зимівлі.
Пе.ре.даю естафету.