Аморфій

_

2012-02-07T22:27:00.002+02:00

Стала тиша.

Падає сніг із самого днища.

Витрушує вітер ту візерунчату кригу.

І зірваним голосом у безмов’ї свище.

Вистигає тиша.

Давить на зір. І моє попелище

Розпливається перед очима.

Тут і зараз – стань ближче.

Акваріум

2011-08-01T23:45:00.001+03:00

Під кінець він вирішив усіх нас втопити: і в дощах проминало літо.

Дерева перетворювалися на водорості, люди – на рибин.

Лише небо не вдавалось залити.

Каламутна вода розбивала дахи,

вимивала паркет і шпалери.

А запахи,

що в’їлися в диванні подушки,

Звільняли ці прихистки,

мов набридлі галери.

Ми не чули плачу вже сліпих матерів,

Що звертались в молитвах до стелі, -

Ми спали,

а сни, подолавши навалу вітрів,

відлітали

До раю пустелі.

Вічна ніч водоспадом приходила в дім.

Й поставала нова атлантида.

Трипстих

2011-02-13T02:09:00.001+02:00

Спокута починається з першого видиху криком,

Із першого погляду очей і подразнення шкіри.

Усе, що керує нами

(вища судова Трійка),

Ніколи не пустить в свій рай -

Хоч з вірою, хоч й без Віри.

***

Безколірність райдуг формалінових небес ,

Каламутних іноді, часто прозорих, -

Вливається в простір

Моїх «не» і «без»,

Заважає диханню, перешкоджає зору.

І тиск атмосфери б’є в стіни судин,

І кров джерелом прокладає дорогу.

Міріади паперових пахучих хустин,

Міріади зелених гірких пластин –

І річище всохне потроху.

***

біль як життя

як хрест і спокута -

те що назавжди вручили.

долай перешкоди,

зливи і зриви,

неси і вір -

дадуть плід червивий.

Страх

2010-10-10T02:00:00.000+03:00

Прозора і моторошна вода неба:

Вона так спокійно впадає у вічі.

І в руки холод — повільний, амебний —

Вічний циклічний звичай.

Заплутану осінь у синь вересневу

Уже вириває з тенет сірий жовтень.

Дощ фарбу змиває, і поштовх кисневий

Не лічить пелюсток зім’ятих сотень.

Мов камені-брили похмурі будинки

Тяжіють над спалахом жовтої ночі.

Вже завтра обірвуться, мов павутинки,

Останні листки, і застигнуть у жовчі.

П'яний адресант

2010-08-21T01:07:00.002+03:00

Give me novacaine/

Вилікуй мене.

Гелем для душі:

Серпень бо дощить, серденько тріщить

Й блискавка кляне.

Наче спів з труни — у вікно вітри

Моторошно б’ють

у шибки слізьми.

Звук від сивих струн

Зупини, бо п’ють

Сили. Й забувай

Ці гіркі пісні.

Елем для думок

вилікуй мене.

Дай зійти у сон,

й напивайся сам.

..................................

Знаю, що кілок в серце зазирне.

Видзьобає серце на поталу псам.

дуже жіноча "поезія"

2010-07-29T23:32:00.000+03:00

Ділимо одну сходинку.

Рухаємося вгору: від станції, шуму.

Не торкаємось рухомих частин балюстради.

Загальмували лише на годинку,

Але чого вона нам вартувала (!)

І ось тепер: хіба знайдеш відраду?

Ділимо одну сходинку.

Нам би поділяти думки,

А так — лише сигарети,

іскри запальничок,

Ковтки.

Банальні рими

2010-03-29T16:38:00.001+03:00

Пориви вітру — до кісток, углиб.

Ще поночі беруться льодом води,

Закуті в щелепи бетонних глиб, —

Льодяники між фабрик і заводів.

Порив душі — назовні, в чорторий —

В желейний згусток зимної безодні.

Ось парк минаю, тихий і старий,

Ще не відкрив долонь зелених сотні.

Тремтять у холоді ці вулиці скляні,

Рекламами тріпочуть перехрестя.

Кляни вітри, і березень кляни.

Тебе ж пориви знову перехрестять.

Ще протяги ведуть нудні пісні.

Та в сутінках нема тривожних дзвонів,

І хоч вони блідаві та пісні,

Достигнуть, як торік, до квітня знову.

найсумніший

2010-02-05T23:15:00.006+02:00

крик душі: а.
вокзал, поштамт, сушия.
— я —.

тінь людей: слід.
місяць під стелею зблід.
обернувся
в незрілий плід.

вечір в ніч: втік.
несвідомий нестримний потік —
розірваний снігом
цукровий стік.

крик душі: ні.
рибальський, бетон, і човен на дні.

Приворот

2010-01-30T01:28:00.006+02:00

Слизька вулиця
снігом пудриться.
Небо журиться
проти ночі.

Срібною хвилею,
хмарою-зливою
Ходою квапливою
Йдеш.

Вилетить пташкою
подих. Затяжкою
нап'єшся.
І знову — птахи.

Не си-
плються зорі,
в кишені не падають,
й не будуть
аж до весни.

Дістань поки втомлені —
торішні. На зло мені:
блимай, мов люстрами,
в очі мої.

Контрасти

2009-12-30T13:01:00.000+02:00

По коліна снігу, повінь в небі —
Білим і синім фарбується ніч.
Срібні й незграбно рухливі амеби
Приймає місто-панич.

Налипанням слизьким дерева вбрані,
Зимно, і вітер зриває гілки.
Вийшла. Примружена — сон зник зарано,
Згортаються сльози в очах і білки.

У коліна — холод. Повно криги,
Фіолетово-чорним фарбується вись:
Там, нагорі, скандали й інтриги.
Внизу — простір —
/тимчасово/
завис.

Застуда

2009-10-09T03:46:00.001+03:00

Украй хворий місяць: золота лихоманка, жовчнева повінь.

Тебе проведу у дорогу.

Дощить.

Нерухоме місто.

По вінця налито жовтня. Повня.

Пройдемо повз пам’ятник невідомих,

Напевно,

Комуністів.

У нас до відправлення вічність, минаємо парки слави.

Дзвенить так фальшиво й незграбно

Нитка-струна поміж слів.

Порожні намоклі лави,

І жовтий лист, що зомлів.

Зупинки безлюдні й спокійні,

Бо спить натомлене місто. Мирним та лагідним сном.

Казав колись

вже покійний.

Всміхаєшся?

Мов полотном —

Застелено мжичкою площу.

Крізь краплі ідем уперед.

Драглисто, волого, імлисто.

Горло застуда дере.

Ще трохи — і вічність скінчиться. Минуть жовті плями з небес та облич.

Вокзал. Синій потяг, валізи. Столиця

Вітає й прощається.

Лиш мить:

Пліч-о-плІч

Пів

2009-10-03T15:34:00.001+03:00

Півзéлені, півопалого.

Півтонами зопалу жовтень

Заходить на вулицю :стигне.

Ранку собі зичу вдалого,

Минаючи зливи півсніжні,

Тільки б устигну-

Ти, тільки б приїхати

Вчасно. Неспішно

Метро прибуває,

Заходьте,

Бліді пасажири,

Купуйте пластир й серветки,

Імбир та інжир,

Мандарини,

Хустки пелюсткові й вина.

Ці марева, що спільно зримі,

Втискаються на перегонах

У міжстанційні перерви.

Книжки про Ісуса та пачки прими:

шикарні пропозиції.

Ці східні строкаті базари

тануть на слові «Кінцева».

Ми звільнимо сині вагони,

Гнилі переходи —

І вийдем назовні.

Розіб’ємось чи не розіб’ємось

На пари чи на без-пари.

І вийдемо в півзелене,

і в жовте півопале.

Монтаж

2009-07-25T11:43:00.000+03:00

....................................................
Гіркі губи горіхові, винні:
У русі димному перини:
Ніч. А липень вполовину:
Місяць ледве зримий зрине.
.....................................................
Млосна синь: за небо більша.
До сп’яніння: винні вишні.
Темінь стигла: вчасно вийшла.
Темінь висне: дивовижно.
.....................................................
Скислий Шлях: старий, печальний:
В ніч коротку тане-в’яне.
Квіти, мов сонця на палі:
Фіолетово-морквяні.
.....................................................

Без ком

2009-05-26T00:03:00.000+03:00

Дорогою до [?]:розмови —поглядом. Газети — уривками. Вигуки стислі.
Травень у зливі —як вишня у спирті: солодкий гіркий і трохи кислий.

Злива наливкою стиглою сливою небо оце заливає оливою.
Оцет в словах, Прорізна залюднена. «що для того щоб бути щасливою?»

Слово за слово. Чіпляються звуками. Тепло волого і все ж — мінливо.
Будинок мінпалива, каштани зітлілі. «далі — куди? Направо?» Наліво.

Скоро дощ не втримають випустять раптом станемо мокрі і втомлені.
Але за мить за мить до повені задоволені задоволені.

Супротив

2009-05-05T02:00:00.000+03:00

Я часто її гортаю.
І кожна строфа — спокійна отрута.
Між легенями і гортанню
Чіпляється трутень.

Розбираю її на цитати.
І кожний рядок продовжує жити
Окремо. Придумує собі дати
Народження й смерті.
Як вшитий
У простір. Скрізь — відбивається словом,
Текстом,складами, слідами.
Хто його на папері зловить,
Стертому сонцем, снігом, устами?

Сьогодні Її закриваю.
Стираю зміст швидко і боляче.
Амінь в дорогу
до раю.
Безспірно. У серце колючи.

Зразок

2009-05-04T03:33:00.000+03:00

Межа — це завжди кінець і завжди початок.
І в даному випадку:
Перетин можливих доріг.
Ось приходить білий,
мов гіпс, ранок. — Край.
У ньому лише мовчати.
Просто мовчати і ковтати цю мовч.

*Укінці я вмикаю пісню, будь-яку, неважливо. (ремарка)
Межа — це перехід від спогадів
Хороших, частіше — тужливих.

Рейки, вокзали, буфети.
При.станційні будівлі.
(просторі та світлі площі,
трамвайні свистячі звуки,
на листівках старі акведуки.
Тощо)
П’яні весни, спокійні зимівлі.
Пе.ре.даю естафету.

Ще одне нічне страхіття.

2009-04-23T13:10:00.001+03:00

На перехрестях:

Чоловіки у сірому, жінки у пальтах,
Діти в дорожніх колисках.
Асфальт зі смальти,
Як нуга, тане. Ніч — в спину —
Зовсім близько.

Світлофор сп’янілий,
Одним оком підморгує.
Показує: при-
готуватись. Чекати.
Місячні гори берегів Нілу,
Прянощі,
Дзвенять
дукати.

Світлофор сп’янілий тримає в напрузі.
Чай: Солодкавий, янтарний —
Заливає сонцями.
На зустрічній смузі
Перетнемося
не марно.

Ось зелений.Непевний, спізнілий.
Натовп рушає поволі.
Там на тих берегах Нілу:
Задволені,
Хоч і кволі.

Відмикання|Вмикання

2009-04-01T19:33:00.000+03:00

Розставимо крапки
Над «ё»
Над «ї»
Над «і».
Позбавимо себе вагань, надій.

У світлі ліхтарів
Спокійно так без них
Тут розмовляти, зараз,
В синь.
Герої вже пожовклих книг.

Я вийду в ніч — і за собою
Візьму цей дим, туман.
Пустим
Залишить ранок. І спокою
Нам вистачить на день
— Впусти.

.
/
.
/
. — Пусти (ти)?

Право на останнє бажання

2009-03-24T12:43:00.000+02:00

Двері–виходи.
Затиснуті пейзажі в рами.
Важко дихати:
Курять в кадрі прямо.
----------------------------
Вмикачі-вимикачі строкаті.
Не гасне світло ніколи.
У відділі прокату
Візьмемо сон.
Заллємо Коли.
----------------------------
А місяць жовтий, жовтожовч.
Примарний ранок
забариться незабаром.
Я зацитую йому мовч-
мовчання,
Коли роси — в пару.

Favorite worst nightmare

2009-03-18T18:23:00.000+02:00

Слизький асфальт,
Вологі стіни.
Мокра цегла.
Обличчя на вигляд кислі —
оцет.
Дощить, сльозить
Постійно.

Відсутній шум.
У їхніх зіницях
Завмерло,
застигло затишшя.
Невимовне.
—.
Прийде, і знову
насниться.

Завершені повісті

2009-03-17T01:05:00.000+02:00

Букви і знаки. Поміж словами —
Двокрапки. Пробіл ___________________
Немає пояснень.
Подихи,..
погляди,..
запахи,..
дотики: —
Пил.
Пил —на обличчя, на очі, на шкіру.
Пил на сторінках.
Навпіл
Нас поділило.
Звучим? Нібито. Ні. Бито. Карту.
Нуль-біль.

Трансмотив

2009-03-04T18:29:00.000+02:00

До середини березня
Тягнеться лід.
Вже теплий кисень; —
Холодні пальці.
Місто утомлене:
В судинах
Болить,
Блід-
нуть
Щоденні скитальці.

Транс|мотивом
Проходить крізь
Години весняних вакацій
Вплив недолугий
Від
Недолугих
сліпих вакцинацій.

До середини березня,
Мов павутинь,
Тягнуться привиди сиві.
Сьогодні зима іде від нас.
І йде вона красиво.

сигарети дощі і французи

2009-02-09T02:28:00.000+02:00

Завдячуючи Принцесі та французкаму мужчінє (Жану-Солю)

Дрібно-дощ
із крапель
бурштинових.
Ми так докурились,
що запах -
в зіницях.
Ми можемо втримати
Світ
на мізинцях.
Та згаснути
вмить
у ночах
ожинових.
..................................................................

Я час власноруч
потягну.
Час вбереже
від глибоких поранень.
Ми оминемо вікна лікарень,
з яких нас зганяли б -
птахів-приблуд -
а вечір, а злива,
а дим і легені.

І трохи до ранку
обом дотягнути.
Побачити сніг
на зомлілих деревах.
І мліти , чекати:
як небо
знудить
в коротких вологих
перервах.

А.В.

2009-01-30T11:54:00.000+02:00

Спека січнева. Повільна і знуджена.
Води січневі –
В сльоту і калюжі.
Ти вийдеш прекрасна
І трохи застуджена.
А день,
Немов кіт,
Свої очі примружить.
Темні провулки. За склом грає музика.
Знову пірнатимеш -
Глибші зітхання.
Напевно,
Себе таки важко примусити.

Вода - у сльоту.
.
.
Аню...

2009-01-27T10:11:00.001+02:00

Зелені вулиці - крізь спалах
Зима в сітківку мжичить.
Вона лише вдала, що спала,
Вона ще березню
Позичить:
Холодний видих.
Досить пізно.
Змиває барви злива.
Можливо, хоч ліхтар -
Та й зблисне
У темряві-оливі.
Туман непевний.

Сніжно й лячно.
Стоять, мов сіті - клени.
І тільки спалах
Твій. Гарячий.
Фарбує паморозь
в зелений.

2008-07-18T12:11:00.000+03:00

Дим

Справді. Курила тоді я багато.

Безперестанку.
Ін-версії диму, іно-версії диму,
інакші, зрештою, версії.
Тоді він лишав
Зранку
гидотний присмак заліза,
а ввечері ліз у волосся:
плутався там, виринав, розтікався.
Я їла його, я ковтала -
у версії більш приємній,
у версії більш привабливій.
Приходили зміни - усе руйнували,
і світ закривав на ніч очі. -
Усе фіолетове, усе сутінкове,
І дим так тягнувся, так довго тягнувся,
я думала, він не зупиниться,
не зникне ніколи. ніколи.