*

Недоречна весна.
Я чую, як ти крокуєш.
Як поночі тихо крадешся в обійми лісів.
І звідти вертаєш на ранок незріла й голодна,
В холодні обійстя небес.

Я чую, як в зиму впиваються зливи-кинджали,
Як ти заповзято вбиваєш сніги.
Як падає крига, а з нею - і ми
У кривавих
Одежах
У темную прірву пітьми.

Я бачу, як ти відриваєш від серця останнє -
І сліпить нам в очі омріяне сонця тепло.
Чому ж здичавіло чіпляємось  в рани,
Чому ж ця зима рідніша за синь і зело?