.

Затиснуті в легені - хлюпочуть 

Крики.

Застигає в горлі

На півзвуку схлип.

І хоч би їх споришем накрити, 

І хоч би сон до повік прилип.

Завесніє згодом, засніжить осінньо.

І колись горицвітом зійде земля.

Поки ж вічне літо - глевке і зимне.

Поки ж квіти - темна і гостра стерня.

.

Білявка-хмара знічено тріпоче:

Крило підбила сива злива.

І небо сірим мироточить,

Біжить вода квапливо.

Рибини-люди бавляться охоче:

Терпка сльозина котиться долів, 

І з неї - сіль - каміння давнє точить.

А ж ось лихий багряним день залив.

*

Недоречна весна.
Я чую, як ти крокуєш.
Як поночі тихо крадешся в обійми лісів.
І звідти вертаєш на ранок незріла й голодна,
В холодні обійстя небес.

Я чую, як в зиму впиваються зливи-кинджали,
Як ти заповзято вбиваєш сніги.
Як падає крига, а з нею - і ми
У кривавих
Одежах
У темную прірву пітьми.

Я бачу, як ти відриваєш від серця останнє -
І сліпить нам в очі омріяне сонця тепло.
Чому ж здичавіло чіпляємось  в рани,
Чому ж ця зима рідніша за синь і зело?