Прозора і моторошна вода неба:
Вона так спокійно впадає у вічі.
І в руки холод — повільний, амебний —
Вічний циклічний звичай.
Заплутану осінь у синь вересневу
Уже вириває з тенет сірий жовтень.
Дощ фарбу змиває, і поштовх кисневий
Не лічить пелюсток зім’ятих сотень.
Мов камені-брили похмурі будинки
Тяжіють над спалахом жовтої ночі.
Вже завтра обірвуться, мов павутинки,
Останні листки, і застигнуть у жовчі.
